Кіно і цирк: привид приватизації

тигр в цирке
circus.kiev.ua

Читайте також

Майстри мистецтв бурхливо і передінфарктно обговорюють подальшу перспективу тотальної приватизації: державних кіностудій, державних цирків. А потім, як знати, може навіть держтеатрів? На цю тему — "блог".

Сенсаційна інформація на дану тему випурхнула з надр Міністерства економічного розвитку і торгівлі — в самісінький розпал липневих відпусток. І так спека, а тут ще — обухом по голові.

У переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації протягом 2017—2020 рр. (після внесення певних змін до законодавчих актів), поки що зазначено тільки 893 підприємства. Згодом таких буде близько 3,5 тис. 

За нашою творчою лінією у дзвінкій вервечці таких підприємств, наприклад, Національний цирк України (і ще шість українських держцирків). А також Національна кіностудія ім. Олександра Довженка, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Українська кіностудія анімаційних фільмів.

Циркова палітра — ще більш вражаюча: Харківський держцирк ім. Ф.Яшина, Дніпропетровський держцирк, Одеський держцирк, Криворізький держцирк, Львівський держцирк, etc.

Зла гримаса історії у даному питанні ще й у тому, що близько 100 років тому колишній лідер світового пролетаріату відповідально декларував: "З усіх мистецтв для нас найважливішими є кіно і цирк!"

За 100 років по тому ця сентенція переходить у іншу площину — суто матеріальну.

І якщо хтось гадає, що Міністерство економічного розвитку вирішило зайнятися "самодіяльністю", запропонувавши творчому люду цікаве світле майбутнє, він помиляється. 

Все йде за планом. І, природно, ця концепція — в основі подальшого реформування сфери управління державною власністю. 

Власне кажучи, це одне із зобов'язань, які сама Україна взяла на себе в рамках домовленостей з Міжнародним валютним фондом. 

Тобто музику замовляє не місцевий міністр, а валютний фонд. Як то кажуть, реформи на марші.

Привид приватизації для багатьох творчих людей здається страшним і руйнівним. Але як і раніше у лавах товаришів немає єдності. 

Хоча б з огляду на те, що установи культури з "Національним" статусом не так вже й легко пустити з молотка. 

За інформацією DT.UA з різних джерел у Мінкульті та Держкіно, передача таких цінностей, як Кіностудія
ім. Довженко або Цирк на Перемозі (обидва Національні) в якісь приватні руки — складна парадигма законодавчих метаморфоз, а також рішень на Банковій. 

Зрештою, "Національний" статус для багатьох установ культури — поки — охоронна грамота. І за моїми відомостями, Мінкульт доволі-таки активно роз'яснює посадовцям Мінекономрозвитку наслідки непродуманих і непрорахованих різких приватизаційних кроків у сфері культури.

У той же час не слід сподіватись і на манну небесну. Якщо маховик Міжнародного валютного фонду запущено, то жодними застереженнями і роз'ясненнями ніхто не відбудеться. Така сувора правда реальності. Бо коли гроші говорять, тоді правда мовчить. 

Представники регіональних цирків (особливо) сьогодні нервові й напружені, дехто вже трохи не пакує валізи, почувши про "продажі зі знижками". Оскільки сокира приватизації, на думку героїв сонячних арен, може безпосередньо вдарити по мистецтву цирку як такого. При тому, що багато українських артистів затребувані в Європі, та й в усьому світі. 

Однак цирк, як художній напрям, як жанр — у тих чи інших небезпечних приватних руках — може різко змінити творчу орієнтацію. Була б арена — невігласи знайдуться.

У той же час, слідуючи вектору західних пріоритетів, нагадаю, що в Європі, наприклад, не так багато державних цирків. У відкритих джерелах можна знайти інформацію, що ані в Німеччині, ані у Франції немає "національних цирків" як таких. (Там чомусь популярні шапіто). 

Але є стаціонарний державний цирк в Угорщині. У деяких інших країнах теж є винятки з загальних правил. 

Як каже в одному інтерв'ю Микола Кобзов (відомий діяч у цьому напрямку): "Цирк на Заході — це бізнес, який приносить певний дохід власнику, і він платить з нього податок. І в Європі, зокрема, великий дохід саме від культури — театри, цирки, шоу-програми — це дає більший прибуток і державі в тому числі".

Будь-яка приватизація — навіть квартири-гостинки — процес в'язкий, складний. Що вже казати, якщо подібне торкнеться таких вразливих особистостей, як артисти арени, де б вони не працювали: у Запоріжжі, Львові, Дніпрі. Адже важко говорити, "хто" в приватизованих умовах життя думатиме про гарантії і перспективи людей мистецтва. Про цілий напрям у освіті, яка випускає циркачів.

Однак можна констатувати, що український цирк як господарська система вже дуже давно вимагає ефективного реформування. Інакше не виїжджали б з України кращі сили. Інакше не були б донезмоги роздуті адміністративні штати в деяких циркових установах.

З кіностудіями все ще заплутаніше. Якщо в майбутніх приватизованих цирках деякі скептики бачать "автосалони та нічні клуби", то на територіях згодом приватизованих кіностудій деякі експерти схильні жваво уявити бурхливі фантазії варварів-забудовників. Різноманітні висотні житлові квартали і всілякі торгові центри. 

Зокрема, територія тільки однієї кіностудії ім. О.Довженка в центрі столиці — це майже 14 га. Така довженківська земля — і досі ніким не захоплена?

Подібні тривоги застосовні й до деяких інших українських кіностудій, які, на жаль, давно втратили творчий запал і художню результативність (по суті вони "мертві"), але де-факто і де-юре зберегли подекуди золоту землю, яка й вабить новий призов олігархів-інвесторів.

Процес подальшої можливої приватизації кіностудій і цирків напевно має перпедбачати основний принцип: установи культури, навіть у приватних руках, не повинні бути перепрофільовані; вони не повинні міняти свою художню і виробничу специфіку; їх території не повинні перетворитися на будмайданчики.

Втім, як відомо, і довженківці, і "Укртелефільм" свого часу таки дозволили будівництво висоток на своїх же територіях. Законно чи ні? Це вже зовсім інша історія.

А теперішня історія, що складається з тривожних передбачень або радісних передчуттів — у зв'язку з можливою приватизацією державних установ культури — не повинна скасовувати мислення тверезого. 

На мою думку, українські кіностудії цілеспрямовано і системно доводили до банкрутства, розорення, здешевлення колишніх потужностей — за чверть століття нашої незалежності. Чомусь вчасно так і не були запропоновані системні реформи на тих самих студіях: щоби перетворити їх, наприклад, на ефективні кінофабрики, успішні кіноцентри і т.д., і т.п. 

На те, що могло би жити-творити — та приносити прибуток.

Тобто нинішній привид приватизації — це не тільки вердикт Міжнародного валютного фонду і суцільні нерви Мінкульту, а й давно-давно закладена міна сповільненої дії під державними установами культури. 

Міна, яка, можливо, незабаром вибухне. І нам ще буде про що писати. Хоча й надія не тьмяніє: може діждемось пори, що й ми вилізем з нори? 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.49
EUR 29.93
НОВОСТИ ДРУГИХ РЕСУРСОВ