Архітектурна конспірологія

321_2
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Початок цієї історії губиться в 70-х роках минулого століття. Пора була гаряча — висували кандидатів у депутати Верховної Ради. Одні з передвиборних зборів відбувалися  в Київському університеті імені Т. Шевченка. Кандидат від непорушного "блоку комуністів та безпартійних" був, природно, один — перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, а головував — тодішній ректор Михайло Білий (до речі, ходила тоді загадка: "Чому в червоного університету білий ректор?"). Він закликав висуванця прискорити спорудження станції метро ближче до нових корпусів вишу на Васильківській.   Володимир Васильович, який  сидів у президії,  ретельно записував "народні накази".

Станцію таки відкрили, правда, років за 12 по тому.

321_1
Василь Артюшенко, DT.UA

Отже, 30 грудня 1984 р.,   акурат під  новорічні свята,  кияни отримали в подарунок станцію метро "Дзержинська" на площі Дзержинського (нині Либідська), поруч із заводом електротранспорту імені Дзержинського і неподалік вулиці Дзержинського (нині Предславинської).

Особисто мене тоді потішило, що головним архітектором проекту значився В. Єжов. Для повного дежавю бракувало, аби  головним художником виявилися Ягода чи Берія. Але якщо такий збіг просто розважив, то побачене під землею по-справжньому приголомшило.

321_3
Василь Артюшенко, DT.UA

Річ у тому, що все, що тоді друкувалося, звучало, малювалося,  карбувалося, відливалося й споруджувалося, підлягало ретельній цензурі. І будь-який, навіть найзавуальованіший натяк на інакодумство  безжально знищувався. Але, незважаючи на це (а може, саме завдяки цьому), радянські люди навчилися читати між рядками, опанувавши мистецтво  розшифрування "езопової мови", тонко вловлюючи нюанси прихованого авторського задуму. Мабуть, саме в пошуку цих "прихованих смислів" полягала таємниця  популярності Окуджави і Висоцького, Євтушенка і Вознесенського, Неізвєстного і Шнітке, а в нас — Симоненка, Вінграновського, Костенко, Тютюнника.

Якби  станція не називалася ім'ям головного чекіста, елементи її оформлення, очевидно,    не викликали б тих прямих асоціацій, які, як на мене, прочитувалися дуже чітко. І — крамольно! Ну ось хоча б світильники підземного вестибулю — явно нагадують табірний колючий дріт. А ці — зірки на гратах камер... А світильники на платформах? Хіба вони не копія тих, що вивищуються над огорожею зон? Та й самі тунелі вздовж платформ — хіба не скидаються на  стволи нарізної зброї?

321_4
Василь Артюшенко, DT.UA

Першими пасажирами поїзда, який прибув на станцію, були члени Політбюро ЦК КПУ і уряду республіки — всі, природно, у плані ідеологічної витриманості святіші за Папу Римського. І якщо в когось із них і виникли якісь асоціації, то не переробляти ж через це станцію. Та й таких, хто б сумнівався, очевидно, не знайшлося.

Через кілька років, коли я працював у газеті "Хрещатик", до нас у редакцію завітав головний архітектор Києва Валентин Єжов. Знайомлячись із ним, я  принагідно сказав, що захоплююся   його громадянською мужністю.

321_5
Василь Артюшенко, DT.UA

— Що ви маєте на увазі? — здивувався Валентин Іванович.

Тоді я поділився своїми здогадами, описаними вище.

Архітектор  збліднувши  вигукнув:

— Та що ви таке вигадали! — і стрімголов  залишив  кабінет.

Я був ошелешений. Адже за вікном — перебудова, тож  можна вже зізнатися у справжніх  задумах оформлення "Дзержинської"! Чи він   до них не причетний? Тоді виходить, що проект робили його "архітектурні негри"?..

Через газетну текучку, зміни редакцій та інше руки до пошуку відповідей на загадки "Дзержинської" не доходили. І тільки  років два  тому я зустрівся з членом авторського колективу проекту, "хрещеною мамою" багатьох станцій київської підземки Тамарою Олексіївною Целіковською. Її теж  здивували мої  "порожні домисли". Але, ще раз глянувши на знімки, вона сказала:

— Ми, архітектори, відповідали за розрахунки несучих конструкцій, інженерних комунікацій та іншого. А оформленням станції займалися художники Ернест Іванович Котков та Микола Григорович Бартосік. Мабуть, вам краще поцікавитися в них.

Слушна порада, та тільки, як виявилося, Ернест Іванович перебрався   у кращий світ, а Микола Григорович давно переїхав за океан.

Зрозуміло, що проект оформлення "Дзержинської" художники робили разом і разом свідомо ризикували, поставивши на карту не тільки свою професійну кар'єру. Уявіть, що їх очікувало, якби наступники  Залізного Фелікса були трохи  догадливішими. Але їм, звісно, не могло спасти на думку, що хтось наважиться просувати крамолу у святая святих — на станції, що носить таке ім'я...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • 12 августа, 22:19 Удивительно,насколько похожими бывают противоположности! Бойцы идеологического фронта времен помянутых Ежова и Берии умудрялись находить в обычных орнаментах и иных элементах украшения .все,что угодно - от нацистских свастик до сионистских звезд. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.49
EUR 29.93
НОВОСТИ ДРУГИХ РЕСУРСОВ