Реформування лісівництва: від декларацій до практичних дій

лес древесина
Юрій Амосов

Читайте також

За роки незалежності в Україні періодичні декларації про реформування її лісового господарства так і не стали мотиваційним чинником для кардинальних дій. Наслідки перманентного "реформування" до позитивних зрушень не привели. Суттєвим стримуючим прогрес фактором у цьому питанні є також недосконалість вітчизняного земельного, податкового і лісового законодавства.

Протягом чверті століття проголошуване реформування відбувається під гаслом "державне управління лісами", що стартувало ще далекого 1918-го, а за часів незалежності модифікувалось у "державне регулювання та управління у сфері лісових відносин". Зміст його полягає у тому, що "основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів". Для допитливих зазначимо, що у наведеній цитаті повторюються норми останньої чверті ХХ ст., яких не було у складі нормативно-правових актів з лісівництва дореволюційного періоду. До того ж термін "відтворення лісів" не є синонімом терміна "відтворення лісу". Виходить, що згадану галузь просто "винайшли" для підміни терміна "лісівництво" як галузь рослинництва, об'єктом праці для здійснення якого є "земля, земельні угіддя".

Отже, норму цю механічно перенесено з Лісового кодексу Української РСР: "Державна власність на ліси… становить основу лісових відносин, тобто суспільних відносин у галузі використання, відтворення та охорони лісів, і є головною передумовою раціонального ведення лісового господарства". Вираз "державна власність на ліси", поняття "ліс" та інші, які було встановлено Державним стандартом, діяли тривалий час і нині є чинними. Врешті-решт, маємо факт вихолощення змісту лісівництва як галузі рослинництва і землеробства, його чи не найголовнішої норми щодо "правильного лісового господарства", закладеної ще за царських часів: "…вилучення із лісів постійної найвищої прибутковості при не виснажливості користування і можливому різносторонньому і повному задоволенні потреб у лісі й лісових матеріалах населення, сільського господарства, промисловості та торгівлі".

На жаль, у Лісовому кодексі України (ЛКУ) встановлюється зовсім інше. Не ставиться завдання вирощування лісу як головної продукції агроекологічного лісівництва і головного джерела лісового доходу. Діюча сьогодні норма — словоблудство, бо не визначає лісівництво як галузь рослинництва і вирощування лісу "для потреб населення, промисловості й ринку".

Важливо: якщо термін "ліс" вживається відносно ділянки землі, що вкрита лісовою деревною рослинністю, і має форму множини, це є лісовою екосистемою. У чинному Лісовому кодексі термінам (поняттям) "лісові екосистеми" і "лісівництво" місця взагалі не знайшлося.

Висновок: закладені в ЛКУ норми свідомо спрямовані на підміну поняття "землекористування" у галузі лісівництва терміном "лісокористування". Як об'єкт управління встановлюється збірне — "забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів". До того ж без розмежування їх з початку і кінця, вбачаючи ліс як об'єкт природного походження періоду XVII-XVIII ст. Чомусь у Лісовому кодексі не визнається чинність норм Земельного кодексу про те, що "віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади… та органів місцевого самоврядування" (ЗКУ, 
ст. 20). Незрозуміло, чому ЛКУ встановлює іншу норму: "До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га". Авторів ЛКУ не засмутило навіть те, що насадження лінійного типу (а це переважно полезахисні лісові смуги та захисні насадження вздовж доріг, яруг тощо) розміщуються у межах інших власників/постійних землекористувачів — юридичних чи фізичних осіб. Облік їх у складі "лісового фонду" за терміном радянських часів — засіб експансії лісового господарства за межі галузевих повноважень. Чинним Лісовим кодексом визначаються навіть повноваження Верховної Ради, вищих органів державної влади і органів регіонального та місцевого самоврядування (ст. 26, 27, 29 і 30), яким зовсім не місце в цьому кодексі.

Деревні ресурси губляться десь між "технічними, лікарськими та іншими продуктами лісу" (ст. 6 ЛКУ). Не наголошується, що ліс є головною продукцією лісівництва і головним джерелом валового доходу лісогосподарського виробництва. Технічні, лікарські рослини, послуги і функції, економічною мовою відомі раніше, як супутні лісівництву і другорядні лісові матеріали, є "продуктами лісу". Згадку про лісові ресурси державного значення містить тільки Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", без будь-якої їх конкретизації. Розробники Лісового кодексу пішли ще далі і встановлюють: "До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів… що використовуються для задоволення суспільних потреб".

Та все ж таки нагадаю читачам і широкому колу керівників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, що щорічні обсяги вилучення лісових ресурсів (деревини у стані росту) по Україні становлять 18–20 млн м3. Вони відомі у науці з лісівництва як рубки головного користування (РГК). Зазначений обсяг є досить обґрунтованим, у тому числі за матеріалами таксації лісу і лісовпорядкування тільки у межах суб'єктів-землекористувачів державного лісівництва. Саме цим має перейматися Держлісагентство України та регіональні його органи, технічні й наукові служби.

Практика українського лісівництва пішла іншим шляхом. До ресурсів державного значення, за тим же Законом "Про охорону навколишнього природного середовища" (підпункт "ж" ст. 39), віднесені "дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України…". Завдяки цьому в Україні замість минулого "лісове господарство" як цільове призначення землекористування "реформування" пішло шляхом розширення повноважень (і штату!) обласних органів управління: було утворено обласні управління лісового та мисливського господарства. Вище було зазначено, що надходження фінансового доходу за використання об'єктів мисливської фауни аж ніяк не можна порівняти з надходженнями за вилучення деревини. Більш того, обсяги реалізації тих об'єктів у звітній інформації "Щодо підсумків роботи підприємств Держлісагентства за 2015 рік" не висвітлені взагалі. Є тільки інформація про надходження протоколів (2343 протоколи) про те, що вони становлять 81,1% "до всієї кількості протоколів". Додається таблиця, що аж ніяк не свідчить про рівнозначність мисливського господарства з лісовим. Показано, що стягнуто штрафів за порушення правил із полювання в розмірі 407,1 тис. грн, що, певно, набагато менше від заробітної плати штатних працівників державних лісгоспів. Адже в усіх обласних управліннях мисливство очолює заступник начальника управління у рангу генерала державної лісової охорони лісів з підпорядкованими йому службами — замість посади "мисливствознавець" у дореформений час.

Використання лісових ресурсів висвітлено ширше. Зазначено, що "заготовлено 7,4 млн куб. м ліквідної деревини від рубок головного користування" (розд. 4 звіту). Це становить близько 1 куб. м/га площі земель, наданих на праві постійного користування підприємствам державного лісівництва. Гранично мало, в тому числі порівняно із середньорічним приростом деревини (близько 4 куб. м/гаЗЛ), а також порівняно із сусідніми європейськими країнами зони помірного клімату (Австрія — 5,8 куб. м/га, Данія — 5,0, Польща — 3,7, Угорщина — 3,5, ФРН — 4,8 куб. м/га) за даними ЄЕК/ФАО ООН 2000 р. Україна за тим же джерелом мала рівень 1,42 куб. м/га, що становить 35,6% від щорічного приросту.

Висновок: Лісовим кодексом і українським законодавством узагалі не визначається зміст головної продукції лісівництва. Це призвело до формування тіньових механізмів вилучення деревини та виробництва лісових матеріалів.

З наведеного правомірно зробити висновок, що поділ вилучення деревини із лісових екосистем на ресурси державного і місцевого значення, тим більше з їх розподілом за різними видами лісівничого призначення і спрямування (деревина, заготовлена… під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів тощо), є просто зайвим для статистики державного рівня. До того ж термін "деревина заготовлена" граматично і по суті не є коректним. За чинними стандартами виробляють не деревину, а лісові матеріали.

Зовсім інша справа зі ст. 256.3. "Ставки рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюються у таких розмірах…". Нелогічно і не відповідає попередньому майже двохсотрічному досвіду лісівництва: в різні часи деревину продавали на корені, тобто у стані росту, бо процес розроблення лісосічного фонду є складним промисловим виробництвом, що потребує використання машин і механізмів зовсім іншого призначення, ніж у лісогосподарському виробництві.

Зрозуміло, для лісозаготівельників лісосічний фонд є предметом праці, тому вони самостійно і на свій розсуд мають право його розробляти з урахуванням ринкового попиту, а також дотриманням лісівничих норм і правил. У разі, коли лісозаготівельник має сплачувати так звану рентну плату за заготовлені лісові матеріали, у нього завжди виникатиме спокуса якомога більше лісових матеріалів відображати у складі "заготівлі" з їх низьким рівнем рентної плати. Адже ніякі фіскальні чи господарські органи не в змозі це контролювати. Включаються численні тіньові механізми, і, як наслідок, власник деревини у стані росту (держава) постійно залишається ошуканим. Найкращим свідченням цього є, наприклад, окремі відомості статистичного обліку за 2014 р. (див. табл.). У заголовку напівжирним шрифтом наведено назву, яка відповідає сучасному змісту складу лісових матеріалів як товарної продукції лісозаготівель.

Не можна не звернути уваги й на те, що за згаданою звітністю по Україні 55% лісових матеріалів під назвою "паливна деревина, включаючи деревину для виробництва деревного вугілля", є "дров'яна деревина" за Податковим кодексом (ст. 256.3.1). Це — показник нетаксації деревини на пні, бо, наприклад, для соснових лісонасаджень він не може перевищувати 10–15% за давно розробленими наукою сортиментними таблицями. Немає логічного пояснення тому, що за багато років із часу впровадження зазначеної держзвітності за формою 3-ЛГ (річна) ніхто з наукового і галузевого менеджменту на це, на жаль, не звернув уваги.

Адже за сортимент "паливна деревина" рентна плата, що визначена ПКУ, майже у десять разів менша порівняно з лісоматеріалами категорії ділової деревини "дрібні", у 25 разів — категорії "середні", у 40 разів — категорії "великі". Ці тонкощі "ринкових механізмів" для широкого загалу не становлять, мабуть, інтересу. Чого не можна сказати про органи державної влади і органи місцевого самоврядування, галузевих менеджерів, учених, наукові установи і заклади, їх наукову і моральну гідність.

Прикрим є ще й те, що "винахід" категорії "заготівля паливної деревини" охопив усю Україну, у тому числі у межах суб'єктів державного лісівництва по всіх регіонах.

Для прикладу, в Японії, лісистість якої близько 68%, загальна площа земель лісогосподарського призначення (лісового фонду) становить 25,3 млн га, загальний запас деревини — 1,9 млрд куб. м і тільки 1% із заготовленої деревини припадає на дрова. В Україні лісистість території становить близько 17%, загальний запас деревини — 2,1 млрд куб. м, вихід дров'яної деревини при лісозаготівлі, за останніми статистичними даними, — 55,5%. Коментарі зайві: чому живемо бідно, бо… На мою думку, це повинно перш за все зацікавити правоохоронні органи — куди подівається ділова деревина? Може, саме з цього необхідно розпочинати реформування галузі?

Реформування у лісовому господарстві України, що здійснюється з 1991 р., не досягло завдань, які були визначені постановою ВР УРСР від 18 грудня 1990 р. №563-XII. У галузі українського лісівництва спостерігався зворотній процес —одержавлення управління. Служби Держлісагентства проводили одержавлення не тільки лісового, а й мисливського господарства, не переймаючись питаннями економічно ефективного реформування і переведення фінансування на засади ринкової економіки — ідентифікація землекористування, самоокупність і прибутковість господарювання. Лісівництво як галузь рослинництва і землеробства залишається державним, постійно дотаційним.

Лісовий кодекс України як головний нормативний акт галузевого призначення виявився непридатним для здійснення на його основі реформування лісового господарства і переведення його на засади ринкової економіки. Інформація щодо статистичних спостережень залишається вкрай розпорошеною і не розкриває реального стану і, тим більше, шляхів підвищення економічної ефективності лісогосподарського виробництва. Причиною останнього є відсутність особистої зацікавленості технічних служб і їх керівників спрямовувати господарську діяльність на забезпечення самоокупності й прибутковості господарювання.

Для справжнього реформування лісового господарства України і переведення його на засади ринкової економіки необхідно впровадити радикальні заходи. На урядовому засіданні від 4 липня 2017 р. (протокол №43) перед Мінагрополітики, Мінприроди, Держлісагентством та іншими зацікавленими міністерствами і відомствами були поставлені вимоги і завдання підвищити ефективність управління галуззю, розробити стратегію реформування управління лісовим господарством. Для цього насамперед потрібно:

1. Переглянути норми чинного ЛКУ.

2. Терміново розробити закон України "Порядок використання земель лісогосподарського призначення" (статут) на виконання положень Земельного кодексу України (п. 2 ст. 57).

3. В основу нового закону покласти раціональні й випробувані принципи польського закону (Ustawa) про ліси (1991 р.), а саме:

— державні ліси покривають свої видатки з особистих доходів і ведуть лісове господарство за принципом фінансової самостійності (ст. 50 закону Польщі);

— видатки на утримання Генеральної дирекції державних лісів і регіональних дирекцій державних лісів фінансуються із внесків, які обтяжують витрати діяльності лісництв (п. 1 ст. 53);

— основою оподаткування лісовим податком є кількість земельних угідь (га) у їх перерахунку на умовну площу залежно від продуктивності ґрунту за класами бонітету земель лісових і згідно з даними лісовпорядкування, тобто незалежно від обсягів вилучення деревини і виробництва лісових матеріалів.

4. Визнати публічно і законодавчо закріпити певним нормативно-правовим актом, що об'єктом праці для здійснення агроекологічного лісівництва є земля, земельні угіддя, що надані власникам/постійним землекористувачам як категорія землекористування "землі лісогосподарського призначення", з дотриманням норм земельного законодавства.

5. Опрацювати і прийняти для апробації спрощену форму держзвітності про лісогосподарську діяльність, у тому числі з показниками зміни загальної площі земель лісових і лісових екосистем, а також видатків на ведення лісового господарства порівняно з надходженнями валового доходу, з обчисленням рентабельності виробництва у межах ідентифікованого землекористувача з лісівництва.

Група вчених Національної академії аграрних наук України вже зверталася з такими пропозиціями до вищого керівництва держави, але все звелося до відповіді Держлісагентства, що в них усе добре і ніяких змін їм не треба.

Ми вже доводили, що об'єктом праці у лісівництві є земля, а не деревина. Настав час практичних дій.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.49
EUR 29.93
НОВОСТИ ДРУГИХ РЕСУРСОВ